Це природньо: коли опиняєшся у глухому куті, то чекаєш допомоги із зовнішнього світу. І дуже часто не замислюєшся, що ті, хто прийшли тобі на виручку – це лише прикриття, під яким насправді керуєш ситуацією власноруч. Адже часто, аби зрозуміти себе краще, люди ставлять своє «я» на місце іншої людини і прослідкувують за її поведінкою, зміною характеру, настроїв та світобачення.
Мабуть, це відбувається мимовільно і найчастіше у той час, коли межа між тим, що є насправді, і тим, що могло би бути, для людини стає незрозумілою, прозорою. А отже, це підготовлениий грунт для надання різних сенсів, змістів та тлумачень тому, що відбувається довкола.
Генрі - головний герой психологічного триллеру «Залишся» (акт. – Райян Гослінг) - як раз і намагається показати чи спростувати існування помежовості світу в цілому. Він, будучи за кермом, разом із батьками та коханою потрапляє до автокатастрофи. Авто вщент розбите, тіло молодого хлопця викинуте на землю. У напівсвідомості він бачить різні обличчя, чує дорослі та дитячі голоси, намагається намацати обручку, яку він приготував для своєї подруги. І в цьому стані єдиним містком між тим, що є зараз і тим, що буде через кілька хвилин вміщується цілий світ. Генрі сам його конструює і наділяє смислом – усвідомити, чи насправді він винен в аварії та що його чекає, коли він для себе дасть відповідь на це запитання.
В паралельному вимірі Генрі постає людиною, яка приходить до психотерапевта Сема (акт. - Юен Макгрегор) та повідомляє йому, що через три дні здійснить самогубство. Така іпостась не є випадковою: він відчуває себе винуватцем подій, а отже – і жертвою, яка повинна все довести до логічного кінця. За цією логікою він не лише позбавив свої близьких і себе життя, але й перекреслив своїми руками їх майбутнє. Значить, існувати далі сенсу немає. Він зумисно заподіює собі фізичної та моральної шкоди (тушить цигарку об руку, чує різні голоси, бачить ніби то знайомі обличчя загиблих людей), аби на власній шкурі відчути усі крайносщі того, що сталося. Проте самотужки йому це не під силу.
Він долучає до своєї таємниці Сема, людину, яка за словами головного героя «тільки одна у світі може йому допомогти». Психотерапевт відчуває внутрішній обов’язок виручити Генрі, адже тема самогубства для нього не чужа. Лайра (Наомі Уоттс), дівчина з якою Сем зустрічається, намагалася піти з життя за власним бажанням, проте її вчасно врятували. І ця нагода врятувати Генрі асоціюється із надією дати повноцінний шанс на життя всім, хто про самогубство колись задумувався чи пробував втілити його у життя. А отже, і врятувати свою кохану від рецедиву. Попри те, що дівчина вже оговталася і намагається соціалізуватися, вона не впевнена в тому, що її життєвий шлях є правильним. Більше того, їй необхідно, аби справу всього її життя – малювання – також було належним чином оцінено. Адже увіковінчитися в мистецтві, по суті, означає стати бесмертним. Принаймні для якогось кола людей.
Генрі також талановитий художник. Проте для нього мистецтво є не матеріальним узагальненням, а способом існування – як земного, так і позаземного життя. Його найулюбленіші слова належать художнику Трістану Ріверу: «Погане мистецтво красивіше хорошого, тому що воно зберегло людську помилку». Трістан пустив кулю в рот на 21-му році свого життя, незалишивши жодної картини. «Елегантне самогубивство – найкраще мистецтво» - стверджує Лайра.
Генрі ототожнюю себе із цим художником і хоче повторити його долю. Це бунт людини, для якої мистецтво є самим життям, і тому воно універсальне та всепроникливе. Якщо людина помирає, то і сама істинність втрачається. Тут метафоричність полягає у тому, що кожна людина – ні на кого не схожий цілий світ. І все, що після її смерті залишається, носить характер ймовірності та залежить від багатьох суб’єктивних умов. Смерть – це перш за все втрата ексклюзивного внутрішнього світу.
Чим більше, Генрі починає довіряти Сему своє світосприйняття, тим більше Сем починає нагадувати Генрі. Тому що без чіткого усвідомлення, що керує людиною, які мотиви, почуття, внутрішні протиріччя, важко бути об’єктивним та ефективним помічником. При цьому Сем нерідко зіштовхується з труднощами. Він розуміє, що існуючі соціальні інститути, які нібито допомагають людям із складною психікою – це лише маскування великої соціальної проблеми. Людину можна закрити у чотирьох стінах на добу, дві, три, але вона рано чи пізно звідти вийде і може повторити спробу покінчити з життям. Допоки людина для себе не вирішить, що життя має сенс, ні держава, ні друзі, ні технології не допоможуть. Тільки глибинне усвідомлення та правильне, адекватне реальності, виховання, закладання певної духової основи, у важкі часи нагадує людині ким вона є. Більше того часто маскування реальності (світ реклами, мас-медіа) стає причиною «масового психозу» та доводить людину до різних форм розпачу. У фільмі цей акцент підкреслений рекламними вивісками «Ваші проблеми розсіються, мов дим, и успіх вам посміхнеться». Це певна алегорія світу в світі: не тільки смерть є іншою реальність; все, що нас оточує і створює свої системі цінностей та впливає на вибір та долю людей є вже протилежним, ні на що не схожим світом. Можливо,
Таким чином, для Генрі та Сема розмивається межа між тим, що реально та тим, що вигадано. І ця заплутаність та багатосвітовість заважає людині робити у житті вибір та адекватно оцінювати те, що їй реально належить. Можливо, режисер Марк Форстер та сценарист Девід Беніоффа і намагається подати свою модель трагедії сучасної людини.
Кожний кадр фільму є неначе уламком від аварії та начисений певною знаковою системею, що сприяє більш глибокому осмисленню героями того шляху, який вони проходять. Сцени часто показані через відображення – скло, калюжі, зеркала, вітрини, що подсилює гостроту світосприйняття та постійно наштовхує мислити, який світ все таки є реальнішим: той, який ми бачимо наочно, чи той, яким ми живемо. Насиченість кадрів сходами можна спробувати пояснити тим, що це символ зміни положення людини, і взагалі, всього сущого у просторі – не тільки вверх-вниз, але й переміщення у межах певних світів та їх точки дотику, з яких можна переходити із одніє в іншу реальність. Майже в кожному приміщенні, в якому побували герої, є книги та картини, і це також не випадково. Це фактично спроба поставити риторичне питання, що так на 100% і не можливо стверджувати, що мистецтво є реальнішим за життя. Адже воно створює світ, відмінний від того, ким був автор, а значить також певною мірою спотворює дійсність.
Фільм «Залишся» провалився в прокаті, зібравши тільки приблизно 9 мілліонів доларрів при бюджеті в 50 мілліонів. Цю спицифіку можна пояснити тим, що такі фільми ніколи не будуть трактуватися однозначно – це не його призначення. Замислитися над певними суперечними явищами, котрі з однієї сторони стали якимось шаблоном у літературі, кіно, але піти далі і сробувати проникнутися глибинністю задуму та постійно думати над тим, в якому світі хто перебуває, і розмежовувати, де людина робить вибір самотоужки, а де – її доля визначена наперед іншими законами світу. Цей фільм змушує замислитися над запитанням хто у що грає: людин у світ чи світ із людиною.
- Якщо це сон, то в ньому помістився весь світ. І це неймовірно боляче – резюмує Генрі.