• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
02:25 

Увечері як завжди всі мої домашні займаються справами, у яких можливо і не має сенсу, проте не займатися ними неможливо. Стиль життя такий у перепрогресивному суспільсві. І тут раптом дідусь просить мою молодшу сестру заспівати йому пісню, якої вчив її у дитинстві. Вона бере стільця, сідає напроти та з посмішкою на обличчі затягує. Це мить, коли не відчуваєш різниці ні у віці, ні у досвіді, ні у вподобаннях. Існує лише чітке усвідомлення, що це шана світові за саме життя.

18:41 

Аби відійти від юнацького сентиметалізму та надто гостро сприймати існуючу дійсність, треба просто все, що робиш в житті, робити із задоволенням. Неважливо, це стосується миття посуду, виконання якихось обов'язків по роботі чи написання музики. Важливо, не згаяти час дарма та й ще отрамати кайф від проробленого. І якщо встигати якомога більше працювати щодня, то і життя, по суті, стане справжнім задоволенням.

01:44 

Замальовка 1

Після безмежної любові до моря в мені прокидаєтьмя любов до осені. Все починається з того, що похмуре сіре небо розбиває жовтогарячий промінь - чи-то надії, чи-то сонця. Ноги самі встрибують в джинси. За мить права рука тягнеться за ключами, а ліва - бере куртку та зачиняє двері. Не треба зважувати, вагатися чи заперечувати. Осінь своїм існуванням визначила пріорітети - все кардинально змінеться. Тому в цей час краще бути свідком подій і орієнтуватися в тому, що тебе чекає.
Найголовніше встигнути вибігти на вулицю, поки все насуще зігріває, можливо останній, промінь. Глибоко вдихнути та перевести дихання опісля, коли побачиш розмаїття кольорів. Не важливо, куди прямуєш, головне, що хочеш побачити більше. Відтінків, змін, сенсів.
Ось на дереві залишилися всього два листки. Ніби взявшись за руки, вони ледве віднаходять у собі сили супротивитися вітрові, тримаються і не хочуть падати на холодну землю. На зустріч мені прямує чоловік років 50-и. Його обличчя прикриває в*язаний шарф, а поставу - чорни плащ. Він нервово то погляне на годинник, то на жовту троянду. Його зараз ніщо не хвилює, окрім простих рухів: поглянути то на годинник, то на квітку, то на годинник, то на квітку, то на годинник, то на... Ось малеча їде в метро і розповідає мамі, що наступна станція "Лівобережна", тримаючи при цьому в руках акуратно зібране та складене осіння листя. Важливо, що се її листя, а відтак - і осінь. Ось під парадним самотньо сидить бабуся та грається з котом. Листя сиплеться їй на голову, вітер хитає хустинку та хоче увірватися усередину - або пальто, або душі, хто його знає. Вона тільки інколи подивиться на півголі дерева, обтрусить осіннє лахміття з своїх речей та продовжить гратися з котом, при цьому трохи посміхаючись. Враз кішку як перемкне, і та своєю елегантною ходою, відшліфовуючи кожен рух, подасться у пошуках кращого "сьогодні". Тільки біля наступного парадного ніхто не сидить, не тішиться, не живріє. І по зелено-червоному та жовтобагряному листю, що рухається від крапель дощу, кіт мляво чимчикує далі шукати собі кращої долі.
Було б добре, якби йому це вдалося. Адже попереду зима, і хто знає, що в ній на кого чекає.

22:46 

«Скажи, що ти побачив, і я скажу тобі, хто ти»

Щоденні інформаційні випуски новин не оминуть розповісти своїм телеглядачам про резонансні події, що відбуваються у світі криміналу. Програма «Свідок» на телеканалі НТН, мабуть, вважає, що сучасній людині поданого обсягу «поганих» новин на день явно не вистачає. Тож бере ініціативу до своїх рук і стабільно 5 разів на добу розповідає про кримінальні події різного характеру та масштабу, які сталися в Україні та за її межами. ДТП, вбивства, ґвалтування, терор, викрадання дітей, самогубства – світ, одним словом, як на долоні. «Родзинкою» програми є коментарі людей, які мимоволі стали свідками трагічних інцидентів, та нерідко замовчування особистих даних самих потерпілих (ім’я, прізвище, соціальний статус). Після перегляду однієї програми відчуваєш реальний страх за життя близьких, після перегляду другої – за своє, після п’ятої – шкода світову спільноту. Зрештою, мимоволі задумуєшся, що вже моторошно вийти на вулицю, адже потенційно, як говорить тобі «якищ», висока ймовірність криміналу не просто існує, а вона стала невід’ємною частиною життя. Тож час від часу проскакує думка: «А це таки може трапитися з кожним. Я можу стати в кращому випадку свідком, в гіршому – жертвою». Складається враження, що телевізійна програма має на меті залякати свою аудиторію. Така собі інформаційна гра з підсвідомістю та почуттями. Про те, кому це вигідно, можна дискутувати багато.
Напевно, ідеальний варіант після «такої» інформаційної дози втамовувати емоційний розпал програмою на кшталт «Збережи себе сам» чи «Власна безпека». Погодьтеся, глядач все ж таки має право знати, як на сьогоднішній день залишитися цілим та неушкодженим.

15:10 

Жить так, чтобы на немножко забыть, какой сегодня день. Лето-2012:
08 июня - 01 июля - Оля работает волонтерам на Евро, обнимается со шведами, выслушивает от родненьких прохожих, что на бейдже красивее, нежели на фото, и кушает котлету по-киевски каждый третий день в ресторане быстрого питания "Два гуся".
03 июля - 16 июля - Оля бороздит просторами Болгарии, а Болгария в свою очередь показывает местные красоты: ранообразные ландшафты, лазурные берега, болгарские обычаи, культурные и духовные памятники.
24 июля - 04 августа - дедушка откачивает Олю народной медициной и пытается вселить в её бедную головушку, что "её халатность еще дорого всем обойдется". После чего следует замечательная самостоятельность у моря в Железном порту.
07 августа - 16 августа - мир решает напомнить Оле, что велик и широк. И убедится в этом можна в инглиш кемпе с ребятами со всего мира.

17:05 

Еду в Херсон и слышу разговор двух шестилетних малышей в плацкарте:
- На второй полке написано "Алкогольные напитки запрещены".
- Так у меня для попить только вода.
- У меня тоже. А жаль.

01:27 

Вот придумываем другую реальнось, какую-то систему, множество условностей, чтобы объяснити себе жизнь. На само деле все проще - однажды можно вовсе и не проснуться. И только после этого понять, что стоило просто жить.

14:44 

27.10.2009 в 14:36
Пишет But who the fuck am I to dare to accept?:

как оказалось, 16-летняя сестра не знает ни что такое "пейнтбол", ни (что особо примечательно) что такое "фалоиммитатор". я очень потешился с этого факта. но чтобы окончательно загнать меня под стол, она произнесла фразу "зато я знаю, что такое сюрреализм!"

update 1: внезапно оказалось, что сестре 17!

update 2:
10/27/2009 14:37:08, j
привет, Глеб! представляешь, я тоже не знаю, что такое фалоиммитатор :-) это то, чем женщины пользуются, скажем так, в отсутствии мужчин? :-)




я начинаю бояться за себя

URL записи


брат сестры не знает, кто такой B-boy :)

22:03 

Прошел целый год после моей последней и единственной записи в этом дневнике. Но я собираюсь исправиться :)
Начала активно заниматься журналисткой деятельностью. Теперь я есть и на ХайВей! вот ссылка на недавно написаный мною материал h.ua/story/310414/ "Хлібом не годуй, а українську книжку дай почитати?"
После новогодний спячки будет больше - по мере интересных культурных событий (Чем же еще заниматься в сложившейся олигархической полит.ситуации интересов?)
Буду рада отзывам :)

запись создана: 09.01.2011 в 18:13

01:40 

В голове такое количество мыслей, что иногда их хаотичность становится невыносимой... Именно по этому создать електронный дневник - отличный выход избежать очередного беспорядка :)

@настроение: хочу хоть кого-нибуть пнуть

11:31 

Теперь доступный абсолютно каждому слушателю новый альбом Земфиры "Жить в твоей голове", который поклонники ждали более пяти лет.
Сразу чувствуется, что это другая Земфира - она уже не любит так отчаянно, как в первый раз. Она переживает заново все свои любовные приключения и максимально их переосмысливает. Что-то вроде музыкальной медитации, цель которой - еще раз прочувствывать глубину и силу человеческой любви. Чтобы не забыть, как это.

17:40 

При системе образования с преобладанием абстрактного и аналитического подхода не вызывает удивления пристрастие к критиканству и отсутствие достаточного внимания к вопросу: "А что же я лично могу сделать, чтобы поправить положение?". (с) Роберт Гринфилд

09:40 

Українська економіка слабка, тому що ми погано працюємо. Можливо, робимо це важко і в поті чола, але якщо не досягаємо результату, то не має значення, як важко нам було його досягти. Тож, зокрема, треба перестати вважати працю злом, а відпочинок - благом. (с) Євген Глібовицький

00:00 

Чим мені не догодив болонський процес.

Тяжіння будь-якого суспільства до стабільності обумовлено бажанням чітко знати, чого чекати від завтрішнього дня. Тож, недивно, що Україна, постійно нестабільна в політичному та економічному плані, шукає все ж таки певної опори для визначеного "завтра". І, здається, знайшла: болонський процес як можливість забезпечити сталу повноцінну вищу освіту. Відтак, студенти мають право отримати високий бал за щоденне відвідування занять та виконання усіх видів робіт, навіть якщо рівень роботи - середній. Заліки, основна форма контролю, найчастіше виставляються за поточними оцінками, а іспити, за умови постійної присутності, викладачі часто ставлять "автоматом". Робоча програма навчального процесу чітко регламентована, і студент може наперед визначитися, на який бал претендує. Начебто, система досконала - вчися, отримуй задоволення, хороші оцінки та живи собі приспівуючи. Однак не все так просто. Болонський процес - це система, яка у більшості випадків розрахована на завойовування баллів, аніж на здобуття якісних знань. Робочі програми передбачають засвоєння студентом великої кількості інформації, при тому, що кількіть навчальних курсів - понад 15 щопівроку. Більше того, на заняттях дають приблизно 30% того, що необхідно засвоїти впродовж курсу, а 70% - це самостійне опрацювання, яке перевіряється на досі поверховому рівні. Тож, кількість у даному випадку не означає якість.
Адже, найголовніше для студента, який вступає у доросле життя - це не зароблені оцінки в університеті, а професійні навички, розуміння своєї життєвої місії та бажання змінювати обрану сферу на краще.

02:22 

Достовірне джерело інформаціїї сьогодні зазначило, що Президент нашої держави виділив аж 12 годин, аби записати п'ятихвилинне поздоровлення на новорічну ніч.
Увляю, скільки часу Гаранту потрібно виділити для прийняття суспільно важливих рішень. Вічність, а то і більше.

02:28 

Тільки зараз чітко розумію, що найбільше благо для людини - це можливість створювати. Саме за це щира дяка життю. Все, що потрібно для щастя, знаходиться у самій людині.

00:21 

Усвідомила, що однією із запорук бути тим, ким хочеш - це щодня працювати на досягнення цілей. При чому не тих цілей, що через рік чи два стануть неактуальними або тими, що не задовольняють внутрішні потреби людини, після їх повної реалізації. Працювати треба над тим, якби це банально не звучало, що зробить тебе щасливою, повноцінною та сформованою Людиною впродовж усього життя.
Для мене це однозначно родина, друзі та професійне самовираження.

00:22 

Стажуючись у Національній радіокомпанії України, я готувала матеріали для програми "Літературні читання". Завдання не з важких: треба вибрати новелу, розповідь чи цикл віршів (головне - це наявність сюжетної лінії та динамічність фабули) будь-якого письменника та написати "підводку" до літературних доробків. Тексти повинні бути адаптовані до різнопланової читацької аудиторії, а підводка - нешаблонную та насиченою хорошим фактичним матеріалом.
До практики я знала, що перекладів малого жанру, особливо якісних, в українській літературі не вельми багато. Однак, шукаючи та відбираючи їх для завдання, чітко усвідомила, що слово "вельми" - це ще багато. Тому що реально знайти цікавий, незаїжджаний текст добірною українською дуже складно.

Сьогодні прочитала розповідь російського письменника К. Паустовського "Корзина с еловыми шишками". Наскрізну думку твору можна сказати вустами А. Гріна "Дива робляться своїми руками". Це надзвичайно атмосферна розповідь, яка б сприйнялася тепло та з душею вітчизняною слухацькою аудиторією. Адже гімну доброті, внутрішній красі людини та життю з легким присмаком туги завжди знайдеться місце серед повсякденності. У тексті є все, що хочеться дати послухати Україні. Все, окрім тексту українською мовою.
У такі моменти хочеться змінити професію журналіста на перекладача.

23:30 

Інколи життєву позицію можна визначити за характером запитання. Насправді є величезна різниця між "Скільки я вже зробив?" та "Що мені ще треба зробити?". Я прихильниця того, що людина знає та відчуває набагато більше і глибше, ніж може собі уявити.

00:58 

Иногда тортики спасают положение утопающего. Так что не скупитесь на время и на желание делать всякие приятные мелочи для родных людей - и может мир станет чуточку добрее и счастливее ;)

Significance

главная